Індивід - це суспільна окремішність, своєрідний "атом", що гармонійно поєднує природні (вроджені) задатки та соціально набуті риси й властивості. Індивід - це окрема особина роду і те особливе у людині, що виділяє його з-поміж інших людських істот та вроджена природна данність, котра була розгорнута соціалізацією. Це особлива одинична цілісність, для якої характерна цілісність морфологічно та психофізіологічної організації, стійкість у взаємодії з природним і соціальним середовищем та активна життєдіяльність.
Проте особа - це не просто окремий індивід,, а й індивідуальна система, яка формується на природній (спадковість) та соціальній основах, але розвивається й функціонує тільки в суспільстві (соціальному середовищі). Особа - це єдина із систем, яка інтелектуально й соціокультурно облаштовує свою життєдіяльність у суспільстві, планує свій розвиток і саморозвиток, творить не тільки світ "другої природи", а й створює себе як людину - соціальну істоту.
Останнім часом все більше українських психологів, педагогів та навіть філософів у своїх дослідженнях стали використовувати категорію "особистість". Це, в більшості, має місце тоді, коли прагнуть абсолютизувати одиничні риси при характеристиці певної особи або при необхідності співставлення однієї особи з іншою.
Проте особа - це суспільна людина, яка органічно поєднує в собі не лише свої одиничні, а й загальні властивості, риси. Це поняття зорієнтоване на визнання найвищих її цінностей та безумовний авторитет.
Особа - це людина, яка активно, творчо засвоює культурну спадщину, не лише "споживає", а й продукує своє у цей спадок. Формування й культивування людиною цінностей гуманістичного, морального, естетичного змісту та усвідомлення себе як людини розумної, моральної, культурної - є процесом становлення особи. Таким чином, о с о б а - це окрема людина (окремий індивід), психічно здорова, що увібрала в свою свідомість, пам'ять, практику життєдіяльності все загальнолюдське (досвід, знання, культуру, звичаї), творчо переосмислила їх, переробила, "присвоїла" і повсякденно керується ним як своїм власним.
Особа є одночасно і суб'єктом, і об'єктом соціальних відносин. Вона не тільки продукує соціальні дії й діяльність, а й на когось їх спрямовує. Це центр зосередження усіх суспільних дій, мікросуспільство, в якому органічно поєднані діяльнісні, психічні, моральні, інтелектуальні та інші властивості. Це суб'єкт не тільки власної життєдіяльності, людських стосунків, а й пізнання, носій суспільної свідомості, який свідомо вибудовує і спрямовує свою діяльність у світі. Водночас, це цілісна і динамічна система інтелектуальних, соціально-культурних, морально-вольових властивостей людини. Це не тільки реальне, те що існує у людській буттєвості, а й те, що може бути розгорнуто й проявитися в ході життєдіяльності індивіда. Завдячуючи реальним і потенційним рисам, властивостям, якостям особа яскраво виявляє свою винятковість (неповторність та індивідуальність) серед інших людей, а водночас - типовість, загальність. Цим самим вона діалектично поєднує й культивує одиничне, особливе і загальне.
Кожна особа має свій особливий і специфічний світ (індивідуалізацію). В ньому воєдино поєднуються матеріальна й духовна сторони суспільного, які відображаються через призму умов життєдіяльності та побуту людини. На формування індивідуальності (рис, властивостей) безпосередньо впливають матеріально-виробнича практика, життя і побут, до яких належить особа. Істотний вплив спричиняє і духовна сфера (духовна культура) епохи. Помітний вплив спричиняють і потреби й інтереси, політична й світоглядна орієнтація, мікросередовище та сім'я.
Іншими словами, індивідуальність - це така визначеність індивіда, яка характеризується винятковими рисами чи властивостями. В першу чергу, вона пов'язана з природно-біологічними ознаками, а потім і з соціально набутими. Завдяки цьому одна особа відрізняється від інших. У випадку, коли в індивідуальному переважають одиничні риси, тоді й проявляється індивідуалізація.
Спираючись на свої індивідуальні властивості, особа діє нетипово, вносить щось своє. Це неординарний процес, результати якого не завжди співпадають із загальносуспільними очікуваннями. У своїй тенденції вони можуть як прискорювати, так і гальмувати процеси суспільного розвитку.
Особистісне в багатьох випадках пов'язане з процесом індивідуалізації. Визначальними тут є соціально набуті характеристики, які формуються, розвиваються через співвіднесення себе зі світом природи, суспільства й пошуком відповіді на те, що я є у цьому світі? Яке моє місце в ньому? Що я можу і на шо можу надіятися? Відповіді на ці смисложиттєві питання вимагають високого рівня розвитку свідомості й усвідомлення себе. Чим вищим є рівень розвитку особи, тим реалістичнішою є її самооцінка і тим більше наближається вона до істини.
